Cuentos folclóricos ucranianos – 《Las Zapatillas de Oro》 -《Золотий черевичок》

Una vez hubo un anciano y una anciana, y el anciano tenía una hija, y la anciana también tenía una hija. Y la anciana le dijo al anciano:“¡Ve a comprar una vaquilla para que mi hija tenga algo que cuidar!“. Y el anciano se fue a la feria y compró una novilla.Ahora bien, la anciana consentía, echando a perder, a su hija, mientras que a la hija del anciano, la fisgoneaba y molestaba. Aunque la hija del anciano era una buena y trabajadora muchacha, mientras que la hija de la anciana era una perra holgazana. No hacía nada más que estar sentada todo el día, con las manos sobre su regazo.Un día, la anciana le dijo a la hija del anciano:“¡Mira, hija de perro, ve y lleva a pacer a la vaquilla!, Aqui, ten dos fajos de lino. Ve cómo los desenredas, y los devanas, y los blanqueas, y tráelos ya listos por la noche!”.Entonces la chica tomó el lino y llevó a la novilla a pastar.

cuadro por artista Nairobi Prahl para Ucrania Fantástica

El animal comenzó a comer, pero la muchacha se sentó y comenzó a llorar. La vaquilla se preocupó y le dijo: “Dime, querida muchachita, ¿Porqué estás llorando?”–“¡Ay! ¿Porqué no debería llorar? Mi madrastra me ha dado este lino y me ha ordenado desenredarlo, hilarlo y blanquearlo, y llevarlo por la noche ya como tela.”“¡No llores, niña!” dijo la vaquilla, “todo saldrá bien. ¡Recuéstate a dormir!”. –La chica se recostó entonces a dormir, y cuando se despertó todo el lino estaba desenmarañado, e hilado, y tejido en una fina tela, y lavado, muy blanco. Y ella llevó a su vaquilla a casa, y le entregó la tela a su madrastra. La anciana la tomó y la escondió muy bien, de forma que nadie pudiera enterarse que la hija del anciano se la había traído a ella.Al día siguiente le dijo a su propia hija; “Querida hijita, lleva la vaquilla a pacer, y aquí ten un pequeño manojo de lino para ti; desenmaráñalo y péinalo, o no lo desenredes y no lo peines, si no quieres; haz lo que te parezca mejor, pero tráemelo a casa.” La joven llevó a pastorear a la vaquilla, se echó en el césped y durmió todo el día, sin siquiera tomarse la molestia de remojar el lino en el riachuelo. Y por la noche, llevó la vaquilla casa, directo desde el campo, y le entregó a su madre el lino, tal cual se lo había dado por la mañana.“¡Oh, mamita!” dijo, “mi cabeza me dolió todo el día, y el sol era tan quemante, que ni siquiera pude ir al arroyo a remojar el lino”. “No importa,” respondió la madre, “acuéstate y duerme; dejémoslo para otro día.”

cuadro por artista Nairobi Prahl para Ucrania Fantástica

Al siguiente día llamó de nuevo a la hija del anciano, gritando:-“¡Levántate, hija de perro, y lleva la vaquilla a pacer. Y aquí tienes un manojo de lino crudo; desenrédalo, péinalo, hílalo y teje una tela fina para mí, y tráelo por la noche!”. La chica llevó la novilla a pastar, y ésta comenzó a hacerlo, pero la muchacha se sentó bajo un sauce, dejó el lino junto a ella y comenzó a sollozar con todas sus fuerzas. Pero la vaquilla se acercó a ella y le dijo:-“Dime, jovencita, ¿Porqué lloras con tanta tristeza?”.–“¿Porqué no debería llorar?”, dijo ella, narrándole lo que su madrastra le había ordenado.–“¡No llores!” dijo la novilla, “todo saldrá bien; sólo recuéstate a dormir.”––La chica se recostó e inmediatamente cayó dormida. Y por la noche, el manojo de lino había sido remojado, peinado, hilado, tejido en una fina tela y blanqueado, de forma que se podía ya confeccionar una bella vyshyvanka con ella. Llevó el animal a casa y se la dio a su madrastra.

cuadro por artista Nairobi Prahl para Ucrania Fantástica

Entonces la anciana pensó para sus adentros:-“¿Cómo hará la hija del hijo de perro para realizar esta tarea con tanta facilidad? Seguramente fue la vaquilla quien lo hizo por ella, ya lo sé. Pero pondré un alto a todo esto, tu, hija de un hijo de perro,” dijo, y se dirigió al anciano y le dijo:“Padre, mata y corta en trocitos esta tu vaquilla, pues por culpa suya, tu hija no mueve ni un dedo en el trabajo. Lleva la vaquilla a pastar, pero se va a dormir todo el día sin hacer nada.”“Entonces la mataré”, dijo él.–Pero su hija escuchó todo lo que estaban hablando, y fue al jardín a llorar amargamente. La novilla se le acercó, y le preguntó:-“Dime, muchachita, ¿Porqué lloras con tanta amargura?”. “¿Porqué no debería llorar…”, dijo la chica, “cuando te quieren matar?”. “No te apenes,” dijo la vaquilla, “todo saldrá bien. Cuando ya me hayan matado, pide a tu madrastra que te de mis entrañas para que las laves, y dentro de ellas hallarás un grano de maíz. Planta ese grano de maíz, y de él crecerá un sauce y, lo que sea que desees, ve hacia ese sauce, y pídelo, y tendrás lo que tu corazón desee.”

cuadro por artista Nairobi Prahl para Ucrania Fantástica

El padre sacrificó a la vaquilla, y la hija se dirigió a su madrastra, y le dijo,-“Señora, déjeme tener las entrañas de le vaquilla, ¡las quiero lavar!”. Y la madrastra le respondió, “¡Como si dejaría a otro hacer ese trabajo más que a tí!”. La chica las llevó al rio y las lavó, y dentro de las tripas encontró un grano de maíz, que plantó junto al cobertizo, tapó el agujero con tierra, y regó un poco de agua. Y al siguiente día, cuando despertó, había crecido un enorme y bello sauce de ese grano de maíz, y debajo de dicho àrbol nacía una fuente de agua, y en ningún otro lugar podría ser hallado nada mejor en toda la aldea. Y el agua era fría, y tan transparente como el hielo.

cuadro por artista Nairobi Prahl para Ucrania Fantástica

Cuando llegó el día domingo, la anciana arregló bellamente a su amada hija para llevarla a la iglesia, pero a la hija del anciano le dijo;-“¡Vigila el fuego, tu, perra! Mantenlo bien encendido y prepara la cena, y limpia toda la casa, hasta el último rincón, y remienda toda la ropa que tenemos en casa, y todo debe estar listo cuando regrese!. Y si no has hecho todo eso cuando yo regrese, tendrás que decir a dios a tu amada vida.”Asi fue que la anciana se dirigió, acompañada de su hija, a la iglesia, mientras la lista hijastra quedó cuidando el fuego, alistando la cena, y haciendo todo lo que se le ordenó; y luego se dirigió al sauce, y le dijo:-“¡Sauce, sauce, sal de tu corteza! Señora Anna, ¡ven cuando te llamo!”. Y el sauce hizo lo suyo, y sacudió todas sus hojas, y una noble mujer salió de su corteza, y dijo:-“Querida señorita, dulce señorita, ¿cuáles son tus órdenes?”“Dame”, dijo ella, “un gran vestido y déjame tener un carruaje con caballos, pues ¡Quiero ir a la Casa de Dios!”E inmediatamente estaba vestida en seda y satín, con unas zapatillas de oro en sus pies, y llegó un carruaje que la llevó a la iglesia.Cuando entró a la iglesia, que estaba a más no poder de llena, todos decían:-“¡Oh!, ¡Oh!, ¡Oh! ¿Será esta una princesa o una reina? Pues tal belleza nunca habíamos visto antes.”El joven príncipe, el hijo del rey, por casualidad estaba en la iglesia ese día. Y cuando la vio, su corazón latió más fuerte. Se quedó sólo contemplándola, sin poder quitar su mirada de la joven. Y todos los grandes coroneles y capitanes y cortesansos se maravillaron de su belleza, y el hijo del rey quedó prendado en el instante. Pero, quién era ella, nadie sabía.Cuando finalizó el servicio, ella se paró y se fue inmediatamente y, al llegar a casa, se quitó todas las cosas finas, se puso de nuevo sus harapos, se sentó junto a la esquina de la ventana y observó cómo todos retornaban de la iglesia.

cuadro por artista Nairobi Prahl para Ucrania Fantástica

Entonces la madrastra también regresó.-“¿Ya está lista la cena?”, preguntó exigente.-“Si, ya esta lista.”-“¿Has remendado toda la ropa?”. -“Si, las blusas y toda la ropa están ya cosidos y remendados”. Entonces todos se sentaron a comer, y contaban sobre todo lo que había sucedido en la iglesia, y discutieron sobre quién podría haber sido esa bella muchacha.-“El príncipe”, dijo la anciana, “en lugar de decir sus oraciones, se la pasó viendo todo el tiempo, asi de bella era ella.” Luego, dirigiéndose a la hija del anciano,“¡Como tu, tu perra! A pesar que tu hayas zurcido todas las camisas y prendas y las hayas lavado, ¡no eres más que una sucia moza!”

cuadro por artista Nairobi Prahl para Ucrania FantásticaAl siguiente domingo de nuevo se vistieron elegantes la madrastra y su hija, para ir a la iglesia. Pero, antes de partir, le dijo a la hija del anciano:“¡Mira cómo haces para mantener el fuego, tú, perra!” y, como la vez anterior, le dio un montón de trabajo que hacer. Y la hija del anciano rápidamente realizó su tarea, y se dirigió al sauce, y dijo:-“Brillante sauce primaveral, lindo sauce primaveral, ¡cambiate, transformate!”. E inmediatamente unas majestuosas damas salieron de su corteza.“Querida señorita, dulce señorita, ¿que órdenes tienes para dar?”. Les indicó lo que quería, y ellas le dieron un espléndido vestido, y colocaron zapatillas de oro en sus pies, y le pusieron a disposición un magnífico carruaje, en el que fue a la iglesia.El príncipe estaba de nuevo allí y, al verla, quedó como si hubiese enraizado en el suelo, y no podía apartar su vista de ella. Y entonces la gente comenzó a susurrar,-“¿No hay aquí nadie que la conozca? ¡Nadie hay que sepa quién puede ser tan maravillosa dama!”. Y comenzaron a preguntarse unos a otros:-“¿La conoces?, ¿la conoces?”. Pero el príncipe dijo:-“¿A quien quiera que me diga quién es esta maravillosa dama, le daré un saco repleto de ducados de oro!” Y ellos inquirieron e inquirieron, pero nada resultó.El príncipe tenía un bufón, que siempre estaba con él, pues solía siempre hacer sus bufonadas, y cabriolas cuando fuera que el hijo del rey estuviese triste. Y, entonces, esta vez también comenzó a reir y hacer muecas al joven rey, y le dijo:-“Yo sé como averiguar quién es esta fina fama”. -“¿Cómo?”, preguntó el joven príncipe-“Te diré”, dijo el bufón, “embarraré con brea el lugar en el que ella toma asiento en la iglesia, y ella no se podrá parar. Entonces sus zapatillas quedarán pegadas al suelo y ella, en su prisa por irse, no notará que las habrá dejado en la iglesia”. El príncipe ordenó a sus cortesanos untar de inmediato con brea el piso en el punto en el que ella se sentaba. La siguiente vez, cuando nomás finalizo el servicio, se levantó y, como siempre, a toda prisa quiso marcharse. Pero sus zapatillas quedaron pegadas al suelo de forma que sus pies quedaron libres para irse a toda velocidad y, al arribar a su casa, se quitó todas las prendas y accesorios preciosos, se puso sus andrajos, y quedó sentada junto a la esquina de la ventana, observando a todos los que retornaban de la iglesia.

cuadro por artista Nairobi Prahl para Ucrania Fantástica

Cuando todos regresaron de la iglesia, tenían muchas cosas que platicar, sobre cómo el joven príncipe había quedado enamorado de esa perfecta jovencita, y cómo es que nadie podía reconocerla, o saber de dónde venía, y la madrastra la odiaba cada vez más, pues no sabía cómo le hacía para realizar tan bien y tan rápido la enorme cantidad de labor que le había asignado.Los consejeros del rey fueron a todas las casas de nobles y príncipes, y condes y duques. Ilustración por Noel Nisbet, publicada en “Cuentos de hadas Kozakos”, por Robert Nisbet Bain (1916)El príncipe hizo que se proclamara por todo el reino que, “¿Quién ha extraviado un par de zapatillas de oro?”. Pero nadie podía decirle. Entonces el rey envió a todos sus sabios consejeros a través del reino completo, para encontrarla.-“Si no la halláis”, dijo él, “será la muerte de mi hijo, y por lo tanto vosotros seráis hombres muertos también.” Enonces los consejeros del rey fueron por todo el largo y ancho del reino, por todas las aldeas y pueblos, y medían los pies de todas las muchachas, calzándoles las zapatillas de oro, pues debía ser la novia del príncipe aquélla a quien le quedaran perfectamente bien.Fueron por todas las casas, de principes, y condes, y duques, y todos los nobles, y todos los ricos mercaderes, pero no había resultado. Los pies de todas las mozas eran ya sea muy grandes o muy pequeños. Entonces tuvieron que comenzar a espulgar dentro de las jatas de los campesinosY fueron, y siguieron, midiendo por aquí, y midiendo por allá, y estaban tan cansados de estar midiendo un pie tras otro.Pero un día iban, y vieron un magnífico sauce que se yerguía frente a una choza, y debajo del sauce emanaba un nacimiento de agua cristalina.-“Vamos a descansar a esa fresca sombra”, dijeron. Y asi hicieron. Fueron y se recostaron a descansar, y la anciana salió hacia ellos de la casa.-“¿Tienes una hija, madrecita?”, preguntaron ellos.-“Si que la tengo,” respondió la señora, “pero no es mi hija, sino no es más que una perra de cocina, a quien sólo con verla le repugna”. -“Muy bien”, dijeron ellos, “le calzaremos las zapatillas de oro”. “¡Bien!”, exclamó la anciana. Pero fue a decirle a su propia hija:-“¡Ve, mi querida hijita, aséate un poco y lávate tus piececitos!”. La hija del anciano, mientras tanto, se ocultó tras la estufa, y nunca podía lavarse o vestirse decentemente.

cuadro por artista Nairobi Prahl para Ucrania Fantástica

-“¡Siéntate allí, tu, hija de perro!”, le ordenó.Entonces los consejeros del rey entraron a la cada a medir las zapatillas, y la anciana le dijo a su propia hija:-“¡Cálzate las zapatillas, querida!”. Los consejeros se las midieron, pero no le entraban para nada. Entonces le dijeron a la anciama: -“Dinos, madrecita, ¿en dónde está tu otra hija?” – “Oh, en cuanto a ella, es una mera perra, y además no está vestida”. -“No importa”, respondieron ellos, “¿en donde está?”Entonces la muchacha salió tímidamente de detrás de la estufa, y su madrastra le gritó:-“¡Fuera de aquí, tu, sucia y asquerosa perra!”. Y entonces ellos le probaron las zapatillas, y éstas le calzaron como guante al dedo, y los cortesanos se alegraron grandemente, y alabaron al Señor.-“Bien, madrecita” le dijeron, “nos llevaremos a esta hija tuya lejos, con nosotros.”“¡Qué! ¿Llevarse a esa porquería? ¿Porqué?, ¡toda la gente se mofará de vosotros!”“Probablemente lo harán,” respondieronEntonces la anciana hizo una pataleta, impidiendo que la chica se fuera con ellos.-“¿Cómo puede ser que tal perra se convierta en consorte del príncipe”, chilló.–“¡No hay modo, ella debe venir!”, le respondieron; “¡ve, vístete, muchacha!”. -“Esperad un momento”, les respondió, “¡me arreglaré y me lavaré como es debido!”.Y se dirigió al aroyo que nacía de debajo del bello sauce, y se lavó y se arregló y se vistió, y regresó tan adorable y espléndida, que su belleza nadie la hubiese podido adivinar, a menos que se la hubiesen narrado en un cuento de hadas. Y cuando entró a la casa, brillaba como el sol, y su madrastra no tuvo palabra que decir.

cuadro por artista Nairobi Prahl para Ucrania Fantástica

De esa forma, la subieron en un carruaje, y partieron; y cuando el principe la vio, no se pudo contener.-“¡Apúrate, oh, padre mío!”, exclamó, “¡Y danos tu bendición!” Y el rey los bendijo, y los casó. Y entonces hicieron una gran fiesta, e invitaron a todo el mundo a ella. Y vivieron felices por siempre, y comieron pan de trigo hasta que sus corazones estuvieron satisfechos.


El lector pudo haber notado la similitud de este cuento folclórico ucraniano con el occidental “Cenicienta”; sin embargo, este último se conoce como “попелюшка” – Popelyushka, y existen diferencias.Al igual que en otra versión en ucraniano, con leves diferencias con respecto al que tradujimos aqui:Був собі чоловік та жінка, і була в них одна дочка. Мати була гарна, а дочка ще краща. От те дівча ще підлітком було — умирає мати. А вмираючи, покликала до себе дочку та й каже їй нишком:— На тобі, доню, це зернятко, та нікому не кажи, що в тебе воно є. А як прийде тобі лихо, посади його, то виросте з нього верба яра, і що тобі треба буде, йди до тієї верби, то все тобі й буде.От поховав чоловік жінку, пожурився-пожурився та й знов оженився з удовою. А в тієї вдови та своя дочка.От баба свою дочку жалує, а ту дівчину зненавиділа так, що й просвітку їй нема. Бабина ж дочка лінива, така ледача: ні до холодної води не береться, все б сиділа згорнувши руки. А та дівчина роботяща та добра дитина, і що не дай їй робити, і скільки не дай, то все зробить.Та що з того, коли нічим бабі вона не догодить. Хоч як гарно зробить, а баба все її лає, все її лає, а то й межи плечі стусана дасть чи таки й зовсім добре поб’є. За роботою та за тими штурханцями ніколи дівчині і вгору глянути, ніколи й причепурити себе, сорочку вишити, а що було в неї пошите ще за материного часу, своїй дочці баба повідіймала. Ходить, бідолашна, в такому рам’ї, що й люди сміються. Мовчки терпить усе та бідна дівчина, тільки поплаче нишком, а лиха баба ще більше лютує, що вона мовчить, ще гірше над нею коверзує та так усе визирає, до чого б його прискіпатися. Коли ж усе дівчина робить як треба.От баба й надумала.— Жени,— каже,— ледащо, бичка пасти! Та на тобі круг прядива, щоб ти його й зом’яла, і потіпала, і спряла, і помотала, і поткала, і побілила, і полотно додому принесла! Та гляди: не зробиш, то й жива не будеш!Взяла дівчина те прядиво, погнала бичка пасти. Бичок пасеться, а вона плаче: де ж таки видано, щоб усе те за день зробити? А далі й згадала: «Єсть же в мене зернятко від матінки!»От узяла посадила його на леваді, полила, а сама сіла й знову плаче. Плакала, плакала та й заснула. Прокидається, аж із того зернятка така гарна верба яра виросла, а під вербою криничка, і вода в ній така холодна та чиста як сльоза. Підійшла дівчина до верби та й каже:— Вербо яра, відчинися! Ганна-панна йде.От верба й відчинилася, а відтіля так панни й вилинули.— Панно наша мила, панно наша люба, що скажеш робити?Вона й каже:— От вам круг прядива: треба його зом’яти, й потіпати, і попрясти, і помотати, і полотно з нього поткати, і побілити.— Панно наша мила, панно наша люба, зараз буде.Та й назад усі в вербу.От допасла дівчина до вечора, знов до верби:— Вербо яра, відчинися! Ганна-панна йде.От верба й відчинилася, і ті панни виносять їй полотно тонке, таке біле, хоч зараз сорочки ший. Узяла дівчина те полотно, пригнала бичка додому, віддає полотно бабі. А та аж зубами заскреготіла, як побачила, та нічого казати.І свою дочку послала бичка пасти та й каже:— На тобі, донечко, мичечку: спрядеш — спрядеш, а не спрядеш, то й так принесеш.Погнала та бичка пасти та й мичку закинула, а ввечері приганяє бичка та й каже:— Голова в мене, мамо, так боліла, що й не зведеш.— Ну, дарма, доню, ляж та відпочинь!От діждали вони неділі. Баба свою дочку причепурила і веде до церкви, а на дідову гримас:— Топи, ледащо, нетіпахо! Щоб ти й витопила, і обідати наварила, і прибрала, ще з цього полотна й сорочку пошила, поки ми вернемося з церкви. Та гляди: не зробиш, то й жива не будеш!От пішла баба з дочкою до церкви, а дівчина швиденько витопила, обідати наварила, в хаті поприбирала, тоді побігла на леваду до верби та й каже:— Вербо яра, відчинись! Ганна-панна йде.Верба й відчинилась, а відтіля панни так і вилинули.— Панно наша люба, панно наша мила, що скажеш робити?— Треба з цього полотна, поки з церкви вийдуть, сорочку пошити… Та ще й дайте мені вбратися, хочу до церкви поїхати.Ті зараз кинулись, убрали її гарно-гарно, а на ніжки маленькі золоті черевички вбули. Тут і коні під’їхали, сіла вона та й поїхала до церкви.Як увійшла вона в церкву, так церкву й осіяла. Люди аж не отямляться з дива: «Чи воно князівна, чи королівна? Ще такої не бачили». А на той час князенко в церкві був. Як угледів, то й очей уже не відведе від неї… Відправа кінчається, вона перша з церкви вийшла, сіла, поїхала. Під’їхала до верби, верба відчинилася, вона поскидала все з себе, знову наділа своє рам’я, пошиту сорочку взяла… Коні в вербу в’їхали, зачинилася верба, а дівчина пішла в хату, сіла та й виглядає бабу з церкви.Коли приходять.— А що, наварила?— Наварила.— А сорочку пошила?— Та й сорочка пошита.Подивилась баба, нічого не сказала, тільки плечима здвигнула.— Давай обідати!Посідали обідати та й почали розказувати, яку-то вони панночку в церкві бачили — як сонце гарну, що аж князенко і молитись забув та на неї дивиться.— А до кого вона підхожа? — питає дівчина.— Може, до мене?Бабина дочка в сміх, а баба:— Ач, нетіпаха, грубниця погана, до кого рівнятися здумала!От діждали й другої неділі. Знову дід з бабою та з бабиною дочкою до церкви, а тій звеліла баба топити та й ще якусь роботу загадала. А вона впоралась швиденько та до верби:— Вербо яра, відчинися! Ганна-панна йде!Відчинилась верба, а з неї панни так і вилинули.— Панно наша люба, панно наша мила, що скажеш робити?Вона їм загадала, убралася до церкви, в золоті черевики взулася, поїхала.Коли князенко вже там. Вона як увійшла, то й церкву осіяла. Люди торопіють: «Боже, яка краса! Хто ж це?» Ніхто не знає… А князенко очей не зведе… Кінчається відправа, вона вийшла, приїхала, пишне убрання поскидала, своє рам’я наділа, сіла та й дожидає з церкви.Поприходили з церкви, посідали обідати, розказують за ту панну.— Князенко гарний, а вона ще краща.— А може, вона до мене підхожа? — Ганна питається.Бабина дочка регочеться, а баба трохи не била дівчини… Не знає вже, що б їй і робила, так зненавиділа.А князенко тим часом усе довідується: хто та панна? Ніхто не знає. Радились, радились, як би його дізнатися. От один хлопець і каже:— А я знаю, як довідатися.— А як? — питається князенко.— На тому місці, де вона стає, смоли підлити, черевички й попристають.Так і зробили… Приїхала Ганна-панна на третю неділю до церкви, стала… А ті вже — князенко з панами — так і пильнують, так і пильнують… Кінчається відправа, хоче вона йти,— не рушить з місця. Рвонулася вона, таки зірвалась, а один черевичок і зостався. Утекла вона додому, приїхала, убралася знов у своє рам’я та й сидить.Приходять із церкви, як стали розказувати!..— Такий,— кажуть,— маленький черевичок, що й ноги такої нема, щоб на неї прийшовся.— А може, на мою прийдеться? — питає дівчина.Баба як розлютується, як почне її лаяти вдвох із дочкою:— Та ти нетіпаха! Та ти грубниця, тільки в попелі гребешся, ноги як ті колоди, а до кого рівняєшся!Попобила її баба та й з хати прогнала.А князенко геть скрізь розпитується: хто золотий черевичок загубив? Ні, ніхто не знає. Що його робити? А той парубок та й каже знову князенкові:— А я знаю, як її знайти.— А як? — питає князенко — Кажи!— Послати скрізь міряти той черевичок, на чию ногу прийдеться, то то й вона.От так і зробили. Пішли ті дворами князенкові міряти. Пішли спершу по князях, тоді по панах… Боже, як-то всім дівчатам хотілося, щоб черевичок прийшовся та князенкові за жінку бути! Ні, не приходиться!.. Пішли тоді по купцях — ні! По міщанах — ні!.. Треба йти по мужиках. Пішли.Ходять та міряють, та й міряють — нема! От заходять і в ту хату, де дідова й бабина дочка були. А баба ще здалека їх побачила, що йдуть, та на свою дочку:— Мий, доню, швидше ніжки, бо йдуть черевичок міряти!А на дідову:— А ти, нечупаро, задрипанко, грубниця погана, геть мені зараз на піч, щоб і не видно тебе було!Та й загнала її.Прийшли ті.— Здорові!— Дай боже доброго здоров’я.— Чи є у вас дівчата?— Та є в мене дочка,— каже баба.— Доню! Доню! Біжи сюди, давай ніжку золотий черевичок міряти! От люба дитина, ніжки біленькі!..— Почали міряти, ні, не приходиться.— Та ти дужченько, доню, стромляй ніжку, вона влізе!Стромляла-стромляла, де там!.. А дідова дочка дивиться з печі.— А то ж яка дівчина у вас на печі? — питається пан.— Та то ледащиця, грубниця, нетіпаха!—говорить баба та на дівчину: — Ти чого вилізла, задрипо, сказано тобі — сиди там!— Ні, бабо, хай вона сюди йде! А злазь, дівчино!Злізла вона, стали черевичок міряти — враз так і прийшовся.— Ну, бабо,— кажуть вони,— ми цю дівчину візьмемо у вас.— Оце лихо! Де ж таке видано, щоб таке опудало та князенкові за дружину було! Чи то ж годиться?! Я не пущу!— Ні, бабо, таки візьмемо!Баба верещить: та вона така, та вона сяка!.. Та вона з попелу не вилазить, та на ній сорочки ніколи білої нема…Так ті й не слухають.А дівчина каже:— Стривайте трохи — піду приберуся!Вийшла на леваду:— Вербо яра, відчинися! Ганна-панна йде!Як відчинилася верба, а ті панни так і вилинули… Убралася вона, як увійшла в хату — і хату осяяла… Так усі й поторопіли.— Дай же ж,— каже,— обую й другий черевичок…Посідали, поїхали, швидко й весілля відбули… А верба з криничкою пішла в землю та й знов у князенковому саду вийшла.

Leave a Reply

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out /  Change )

Google photo

You are commenting using your Google account. Log Out /  Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out /  Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out /  Change )

Connecting to %s

This site uses Akismet to reduce spam. Learn how your comment data is processed.